Політв'язні Росії 21 сторіччя

Політв'язні Росії 21 сторіччя

З передачі Олександра Подрабінека "Дежавю" на російській Радіо Свободі

Напевно, було б деяким перебільшенням сказати, що Росія знаходиться сьогодні в центрі соціального шторму, що свобода слова на нулі і пора кричати "рятуйся хто може". Все ще не так погано, як могло б бути. Ще є куди падати. Правда, це залежить від того, з якої точки дивитися на те, що відбувається. Якщо, наприклад, дивитися очима Ільдара Дадіна, то ситуація зі свободою слова не здасться такою вже терпимою.

Ільдар Дадін
Ільдар Дадін

Він отримав два з половиною роки позбавлення волі за кілька одиночних пікетів, а в таборі зазнав тортур з боку тюремної адміністрації. Слово журналісту Анастасії Зотовій:

Ільдара Дадіна відправили за ґрати за одиночні пікети. Ця стаття 212.1, по якій він сів, насправді передбачає покарання за порушення на масових акціях. Але ніяких порушень не було, і навіть ніяких масових акцій не було, був одиночний пікет - одна людина з одним плакатом. Чому його відправили за ґрати? Напевно, не сподобалося те, що написано на цьому плакаті. Ільдар протестував проти поліцейського свавілля, проти судового свавілля, проти війни на Донбасі, проти того, щоб невинних людей саджали за ґрати.

Не краще становище і в Бориса Стомахіна, який відбуває семирічний термін ув'язнення за публікацію своїх статей в інтернеті. І це правда, що в своїх статтях він образливо відгукувався про Росію і росіян. Але хіба свобода слова поширюється тільки на тих, хто лестить владі, державі і суспільству?

А ось і зворотний випадок. Олександр Поткін (відомий також під псевдонімом "Бєлов") - затятий націоналіст, член Російського національного руху, Руху проти нелегальної імміграції і етнополітичного об'єднання "Руські".

Він отримав сім з половиною років таборів за пропаганду націоналізму за звинуваченням в закликах до екстремістської діяльності. Правда, в справі є ще й кримінальний доважок - звинувачення в відмиванні грошей, але це практика відома, і їй не завжди можна довіряти.

Поява політв'язнів, засуджених за поширення інформації або своєї думки, мимоволі відсилає нас до радянських часів. Адже, здавалося б, тільки недавно звільнилися від цензурного гніту і репресій за самвидав.

Авторитарному режимові важлива не стільки сама політична позиція, скільки те, що висловлена ​​вона без узгодження з владою або хоча б її мовчазного схвалення. Тому під молот репресій потрапляють люди навіть з протилежними поглядами. Зараз в Росії настали часи переслідувань за крайні погляди, які мало хто розділяє, на захист яких не виступить більшість.

Блогер з Тюмені Олексій Кунгуров написав статтю "Кого насправді бомблять путінські соколи?" Кунгуров - імперець і ненависник української незалежності, але в своїй статті він стверджує, що Москва бомбить не терористів з ІДІЛ, а антіасадовську опозицію. Він розмістив свою статтю в "Живому журналі", і у відповідь на це російська влада запропонувала йому свою статтю, а саме статтю 205 Кримінального кодексу - "Виправдання тероризму". Підсумок: два роки колонії-поселення.

Для правоохоронних органів, що імітують боротьбу з екстремізмом, інтернет - золоте дно. Не виходячи з кабінету, можна зліпити кримінальну справу. Скануєш крамольну сторінку в соціальній мережі, відправляєш текст підгодованим експертам, допитуєш пару раз обвинуваченого, і можна відправляти справу до суду.

Суддя теж не заморочується юридичними тонкощами. Копіює обвинувальний висновок у вирок - і можна вважати план по боротьбі з екстремізмом виконаним. Всім борцям шану, повагу, ордена, медалі, премії, зірочки на погони і хороший кар'єрний зріст. Подібних справ стало так багато, що навіть опозиційна громадськість не пам'ятає імен всіх фігурантів. Деякі справи розмножуються брунькуванням, як, наприклад, справа Бориса Стомахіна.

Поки Стомахін сидить, за його статті садять інших. У жовтні минулого року суд в Чувашії виніс вирок 62-річному охоронцю асфальтобетонного заводу Миколі Єгорову. За перепост в соцмережі "ВКонтакті" забороненої статті Стомахіна його звинуватили в екстремізмі і засудили до двох років позбавлення волі умовно.

У травні минулого року житель Твері Андрій Бубеєв отримав два роки і три місяці колонії-поселення за репост статті Стомахіна "Крим - це Україна". Бубеєв до того ж виявився рецидивістом, оскільки раніше вже був засуджений за подібний злочин до десяти місяців позбавлення волі.

Ільмі Умеров
Ільмі Умеров

У Сімферополі триває судовий процес у справі одного з лідерів кримськотатарського національного руху, лікаря-реаніматолога Ільмі Умерова. Судять його за те, що, виступаючи на українському телебаченні, він назвав Крим частиною України.

Ця цілком очевидна думка здалася російській феміді настільки зухвалою, що Умерова навіть направили на стаціонарну судово-психіатричну експертизу. Однак чи то шум, що піднявся за кордоном, охолодив запал правоохоронців, чи то психіатри не захотіли вплутуватися в скандальну справу, але Умерова визнали здоровим. Після трьох тижнів експертизи його звільнили з психлікарні.

Машина репресій розганяється не поспішаючи. Судять навіть за кілька фраз, сказаних в публічному просторі. Однак суворі вироки виносять не кожен раз. Іноді обходяться грошовими штрафами.

Минулої осені Пресненський районний суд Москви визнав блогера Антона Носика винним в екстремізмі за його пост "Стерти Сирію з лиця землі", розміщений в "Живому журналі". Вирок: штраф в півмільйона рублів. Пізніше Мосміськсуд пом'якшив покарання до 300 тисяч рублів. (Прим. перекладача: Антон Носик, судячи з усього, належить до когорти нинішніх російських лібералів-імперців, бо неодноразово говорив антиукраїнські імперські речі на кшталт Навального і Коха. Та він менш значна фігура, то ж про нього в нас і менше говорять. Цілком ймовірно він якимсь чином таки пов’язаний із російською владою або тією її частиною, що готується під час падіння перехопити владу під виглядом «лібералів». До таких «запасних аеродромів» видається що належить значна частина нинішніх російських лібералів на чолі можливо що з самим Навальним.)

Минулого літа Московський окружний військовий суд засудив студентку п'ятого курсу Московського медуніверситету Патимат Гаджиєву до штрафу в 400 тисяч рублів. Її звинуватили в екстремізмі і публічному виправданні тероризму за репост в соцмережі записа про ІДІЛ.

Судова система, позбавлена ​​усіляких гальм, з часом розганяється до абсурду. Це майже неминуче.

Того ж Стомахіна звинувачували серед іншого в виправданні дій терористів за те, що він доброзичливо відгукувався про революціонерів, які вбили імператора Олександра II.

У листопаді минулого року Зеленоградський районний суд засудив до року позбавлення волі в колонії-поселенні 20-річного Євгена Корта. Він був визнаний винним за статтею 282 КК РФ в "збудженні ненависті або ворожнечі, а також приниженні людської гідності". Злочин його полягав у тому, що він опублікував в своєму блозі зображення з націоналістом Максимом Марцинкевичем на прізвисько Тесак і поетом Олександром Пушкіним.

В обвинувальному висновку було написано, що на зображенні присутня "сукупність психологічних і лінгвістичних ознак приниження неросійських". На підставі цього суд вирішив, що опубліковане Кортом зображення "принижує групу осіб за принципами національності".

19 грудня минулого року інформаційне агентство "Перископ" повідомило, що Федеральна служба безпеки пред'явила звинувачення в закликах до екстремістської діяльності старшокласнику з селища Уральський Пермського краю. Школяр, що належить до язичницької субкультури, в запалі дискусії з приятелями-християнами написав на особистій сторінці в соціальній мережі "ВКонтакті", що церкви треба спалювати.

Експерти з управління МВС по Удмуртії провели за дорученням пермського ФСБ лінгвістичне дослідження і встановили, що це "висловлювання спонукального характеру, що закликають до ворожих дій". Слідство зробило висновок, що підліток, реалізуючи злочинний умисел, скоїв публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності з використанням мережі інтернет і таким чином вчинив злочин за статтею 280 КК РФ.

З школяра взяли підписку про невиїзд. Кримінальну справу розслідує капітан юстиції з Управління ФСБ по Пермському краю. Юному обвинуваченому загрожує позбавлення волі на строк до п'яти років.

Дмитро Кисельов радіоактивний попілЯк справедливо зауважив один з блогерів, муфтій Північного Кавказу Ісмаїл Бердиєв закликав підірвати "Єльцин-центр", але про його затримання нічого не чути.

Та що там муфтій! Телеведучий першого федерального телеканалу Дмитро Кисельов заявив на весь світ, що Росія здатна при необхідності завдати ядерного удару по Сполучених Штатах і перетворити їх в радіоактивний попіл. І нічого! Ніяких наслідків.

Російське правосуддя дуже вибіркове. Слова старшокласника з Пермського краю воно вважає набагато більш серйозною загрозою, ніж заяву Дмитра Кисельова.

Далі Олександр Подрабінек зауважує, що свобода слова зазнає зараз утисків не тільки в Росії, та перераховує декілька випадків, в тому числі у Франції. Не буду їх тут наводити, ви можете почитати їх за посиланням або послухати російською.

Зі свого боку можу дещо не погодитися з висновками автора про те, що «відмова від свободи заради безпеки - це безумовна перемога терористів над демократією. Цю перемогу вони можуть святкувати вже в багатьох країнах, навіть в країні з давніми демократичними традиціями». На мій погляд міцність Закону і взагалі сталий розвиток країн Західної Європі і Північної Америки не в останню чергу грунтувались на тому, що в деякі історичні моменти і в деяких складних випадках люди керувались більше Здоровим Глуздом, аніж буквами законів. Але люди з тоталітарних країн, в яких влада завжди повертала законом, як дишлом, таких як Росія, та й немаленькою мірою Україна, з надто великим пієтетом відносяться до дотримання букви Закона. Вбачаючи у будь-якому недотриманні або не чіткому дотриманні наступ на Закон, начебто їх влада не маніпулювала тим законом як завгодно, і чи вберегло їх самих те дотримання від тоталітаризму, і чи здатне взагалі вберегти? Ні. Слідування букві закону навпаки здатне полегшити шлях до тоталітаризму. А от що може вберегти і від тоталітаризму, і від неминучих кривд через недосконалість законів, то це якраз Здоровий Глузд. В тих випадках, які розповідаються в передачі про Францію, не вивчаючи їх досконально, а так, як є, я взагалі можу сказати, що судді напевне керувались здоровим глуздом. І так само Здоровим Глуздом час від часу керувались західні суспільства та очільники. Зараз про ті часи росіяни кажуть: «ми впевнені Захід, в черговий раз спіткнувшись об цей виклик, поверне той рівень свободи слова, який був до цього». А я можу сказати, - аби в Захода тільки хватило духу ще раз скористатись Здоровим Глуздом, і не піти хибним шляхом за буквами наштампованих законів.

Насіння авторитаризму виростають, як правило, на підготовленому грунті. Цим грунтом можуть бути як погані історичні традиції, так і раптові загрози - війни, терор або розгул злочинності. У всіх цих випадках люди погоджуються пожертвувати своєю свободою заради безпеки, не слухаючи слів Бенджаміна Франкліна "Хто відмовляється від свободи заради безпеки, не гідний ні того, ні іншого".

Іноді це безпека не державна або національна, а своя, особиста або корпоративна. Іноді це страх втратити роботу або власну справу. Свобода не прощає зневажливого до себе ставлення. Той, хто відмовляється навіть від малої її частини, приречений котитися вниз по похилій площині. Це відноситься і до свободи слова теж.

Зі спокусою зберегти свій телеканал, радіостанцію або газету ціною поступок цензурі зіткнулися в останні роки багато російських засобів масової інформації. І багато піддалися цій спокусі, навіть ті, хто позиціонує себе як незалежне і ліберальне ЗМІ.

Три роки тому спочатку в ефірі телеканалу "Дощ", а потім на його сайті читачам і глядачам було поставлено питання: "Чи потрібно було здати німцям Ленінград, щоб врятувати сотні тисяч життів?". Реакція патріотичної громадськості була бурхливою і гнівною, а реакція "Дощу", можна сказати, миттєвою. Вже через 20 хвилин питання зникло з сайту, а керівництво холдингу розсипалося в численних вибаченнях за некоректно поставлене запитання. Хоча що в ньому було некоректного? Питання як питання. Спроба чесно поглянути на військове минуле з відстані сімдесяти років.

У 2014 році "Ехо Москви" добровільно видалило зі свого сайту запис з блогу Олексія Навального, оскільки цей блог був заблокований Роскомнадзором. Подібним чином поступила одного разу і "Нова газета" з матеріалом Юлії Латиніної після відповідного зауваження Роскомнадзора.

Не далі як у кінці грудня минулого року телеканал "Дождь" добровільно піддав цензурній правці одного з ведучих програми - політолога Станіслава Бєлковського. Співведуча програми Анна Монгайт прочитала Бєлковському питання телеглядачки про Єлизавету Глінку і отримала відповідь, що абсолютно не влаштувала ні її, ні телеканал "Дождь". Цей епізод був вирізаний з ефіру.

(Примітка перекладача: Ця Глінка загинула з військовим російським літаком у морі біля Сочі і стала ще одним приводом для розходження українського та російського суспільства. В той час як українці побачили в ній путінську пропагандистку і шахрайку, що піарила війну і крала українських дітей з Донбасу, відсилаючи їх до росії. Більшість російських лібералів-антипутінців заявили, що вона хороша людина, за нею треба плакати, і байдуже, що вона брала ордени з рук путіна і взагалі ніяким боком не доктор, а шахрайка.)

Станіслав Бєлковський: Що стосується Єлизавети Петрівни Глінки... Я дуже сумую за всіма загиблими і висловлюю щирі співчуття їх рідним і близьким. Але, я вважаю, що Єлизавета Петрівна була піарником війни. Вона була піарником війни в Донбасі, вона була піарником війни в Сирії, і тому на ній в значній мірі лежить моральна відповідальність за все, що відбувалося...

Анна Монгайт: Чому піарником? Вона була людиною, яка намагалась врятувати тих, хто там страждає.

Станіслав Бєлковський: Ні, вона не була такою людиною. Знаєте, я багато разів був у Донецьку і навіть один раз був у Луганську до початку конфлікту. Там був мир. Розумієте, якщо хтось хоче врятувати російських дітей, то для цього можна з'їздити до Воронежа, Чити або Біробіджану. Для цього не потрібно їхати в Донецьк, де війну розв'язали покровителі і спонсори Доктора Лізи.

Самоцензура - безумовно, найефективніший інструмент цензури, але далеко не єдиний. Влада практикує комплексний підхід, який так любили застосовувати з будь-якого приводу в Радянському Союзі. Тут є все - від батога до пряника. Непокірним - в'язниця, хто вагається - застереження, лояльним - нагорода. І не треба говорити, що у журналістів, публіцистів і письменників немає вибору. Вибір важкий, але він завжди є.

Поступаючись крок за кроком своєю свободою, можна врятувати персональне благополуччя. Можна відстрочити розгром своєї газети, радіостанції чи телеканалу. Але, врешті-решт, вибір неминучий.

Або доведеться остаточно підлаштовуватись під авторитарну владу і ставати її високооплачуваними холуями, або платити втратою благополуччя за свої права і свободи. Але тільки рахунки, які тоді почне виставляти влада, не зрівняються з нинішніми.

І тоді буде набагато важче зробити необхідні зусилля, щоб стрілка найнадійнішого барометра диктатури - свободи слова - хитнулася в бік потепління.