Про Турчинова

Турчинов 2014 війна

Спогади Вікторії Сюмар про 2014

…18 лютого 2014. Чорний дім профспілок, наступ на Інститутській, дим, який спускається на Хрещатик як предвісник великої біди… Забігаю в штаб, який вже перемістили в Ощадбанк на Хрещатику і говорю чомусь про те, що потрібен план Б, план відступу. Всі починають махати головою, але чую від нього спокійне: “Ні, ми нікуди не підемо. Господь з нами і правда. Київ наше місто і ми не здамося”… І він був правий.

… Березень 2014. Жоден орган влади толком не працює. Уряд ледь призначили. Росія почала анексію Криму. А в Києві не те, що армії немає, замість міліціії і охорони - Самоооброна Майдану з палицями та щитами. Єдиний легітимний орган - парламент. А перед ним - натовпи людей в балаклавах і з факелами, які намагаються штурмувати Раду. Депутати активно тікають з Ради підземним переходом. На місці лише спікер. Спокійно сидить за столом і читає документи. Кажу: “Треба посилити охорону. Що робити якщо вони підуть штурмом?”. І знову спокійна відповідь: “Ну нічого, поговоримо. Ми Януковича не боялися, а людей в балаклавах і подавно. Хочеш кефір?”… Врешті пили чай і говорили як хоч якусь вертикаль влади збудувати на попелищі.

… Березень-Квітень 2014. Тенюх подає Березовського на командувача флотом, а той зраджує у перший же день. Головнокомандувач з кабінету спікера на моїх очах віддає накази виводити або топити кораблі, а командири вдають, що немає зв”язку і просто продають їх росіянам. РНБО збирається говорити про військовий стан, країна чекає, а всі проти. Він один За... Війна вже на материку. Готуємо перші БРДМи, які наші солдати просто кидають і здають ворогу. Готуємо групу Альфи для штурму захоплених ОДА, а її розстрілюють на першому блокпості, намагаємося відбити телевишку, але в результаті бою декілька наших вбитих і “візитівки Яроша”, і розстріляний під Волновахою наш блок-пост через незнання і невміння воювати.

Всі вимагають відповідей. І його відповідь: “Ми не можемо підірвати віру в нашу армію та обороноздатність. Я все візьму на себе, лиш би втримати віру і країну”.

І він втримав. Саме він. В ті найскладніші три місяці. Працюючи по 20 годин на добу. Формуючи всю вертикаль влади до голів району за три дні, створюючи батальйони, виводячи озброєння з анексованого Криму, забезпечуючи президентські вибори, приймаючи зміни до Конституції, люстрацію і ще стільки всього... керуючи і парламентом, і армією, і регіонами.

Грудень 2014. Петро Порошенко став президентом в першому турі. Ми виграли парламентські вибори. Найскладніший рік життя завершувався. Він просто встав з крісла спікера, віддав ще недавно необмежену владу і пішов в останній парламентський ряд… Спокійно і впевнено. Як завжди.

Щастя знати таких людей і вчитися в них. Це Атланти...

З Днем Народженням, Шеф!

Історія все розсудить… я точно знаю)

 

А я не знаю, чи розсудить історія. Ой не знаю. Але нехай тут залишиться теж.